Питання взаємостосунків батьків і дітей скрізь і в усі часи хвилювали людство. У вік комп’ютеризації, модернізації і інших …ацій воно не тільки не втратило свого значення, а навпаки – надзвичайно загострилося. Ми, християни, маємо просте пояснення цьому загостренню, беручи за основу вірш зі Слова Божого: «Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні» (2 Тим. 3:2). І це, звичайно, ми спостерігаємо тепер, хоч перша заповідь з обітницею вимагає: «Поважай свого батька та матір». У питанні послуху Слово Боже однозначне: «Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе». Але щодо ставлення батьків до дітей, то також маємо настанову в Біблії: «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Еф. 6:4). Отже, між батьками і дітьми має бути постійний контакт і взаємодовіра, коли батьки не є «наглядачами» над дітьми, які тільки встановляють правила і вимагають їх виконання, але знають можливості і здібності дітей, намагаються зрозуміти їх, переймаються проблемами дітей і разом їх вирішують. Чи знаєте ви, батьки, що роблять ваші діти, коли ви їх не бачите, про що вони мріють і чому вони стають дратівливими? З ким вони дружать, що вони читають і слухають? Нарешті, чи є вони вашими друзями, які вам довіряють і можуть поділитися з вами найбільш потаємним?
Несподівана зустріч
Луцьк. Перукарня, кінець робочого дня і я останній клієнт. Але раптом, несподівано для її працівників, відчинилися двері - і зайшли двоє підлітків по років 12-13. Відразу стали в кутку, наче чогось соромлячись чи від когось щось ховаючи. Увагу привертала їх зачіска – в обох довга пофарбована в яскраво червоний колір грива сповзала на обличчя, прикриваючи навпіл його, і через це вони могли бачити тільки лівим оком. Обоє не по-зимовому взуті в легкі кеди з яскраво-рожевими шнурівками. Внутрішньо відчув – щось тут не все так просто. «Це не тільки стиль, не просто самовираження, щось тут більше, ніж зачіска», – подумав я. В кріслі перукаря вони просили підстригти коротко, але не зачіпати їхньої довгої гриви. Уже на виході почув кілька фраз із розмови перукарки з одним із цих підлітків, яка допитувалася, хто вони. «Ми емокіди, емо – це емоції, а кіди в перекладі з англійської – діти», – пояснив цей хлопчина. Він говорив коротко, обривками фраз, наче щось його внутрішньо стискало, і дещо зверхньо, мовляв, твоє діло – постригти, а не розпитувати хто і що; моя зовнішність – це моя справа. Але, напевно, остаточно приголомшив він учасників цієї розмови, коли показав на своїх зап’ястях подряпини, що імітували різання вен.
Емокіди
Вийшовши з перукарні, я ще довго не міг отямитися. Ця незвична зустріч ще довго стояла в моїй уяві. Потім я став все частіше помічати таких підлітків в магазинах і на вулицях нашого міста. Хто вони? Чому вони себе так ведуть? Що це таке «емо»? Першим, хто прийшов мені на допомогу у пошуках відповідей на ці запитання, був інтернет. Довго не довелося шукати – і перший сайт відкрився на задане слово в пошуковому порталі. Але інформація звідти не просто здивувала мене своєю цинічністю, а просто шокувала.
Виявляється, для того, щоб бути емокідом, до того ж справжнім, існує ряд правил, яких вони повиннні дотримуватися. Обличчя має бути наполовину закрито гривою, пофарбованою в червоний колір, а кеди зашнурованими рожевими шнурівками, на одязі значки і футболка з мікі-маусом. Особливою також має бути мова цих «емоційних дітей», де в першу чергу домінують вульгарні слова англійською мовою. Їм притаманна анорексія («Худніть, худніть, худніть», – пишуть правила для емокідів). Про їхні музичні вподобання написано буквально таке: «Тексти пісень повинні бути виключно про вмираючі спогади, про втрачену любов, примхи долі і протистояння жорстокому оточенню. Будьте зухвалими і гордими, цим «людішкам» не дано розуміти всієї глибини ваших емоцій», – вимагають правила. Коли їх запитають, скільки їм років, – вони мають відповідати: десять плюс п’ять (шість, сім і т д.), при тому пояснюючи, що в душі вони – десятилітня дитина, а п’ять – це та кількість років, які вселив у їх душу відчай.
Далі – більше. Їхнім девізом скрізь і всюди має бути щось на зразок: «Я ненавиджу себе і хочу померти». При кожній нагоді їм рекомендують підкреслювати, що вони постійно вживають антидепресанти, тому що не в змозі впоратися зі своїми емоціями. Фіналом цього депресивного стану має стати скрупульозно сплановане самогубство. Їм радять заздалегідь обдумати де, коли і як це відбудеться. Найкращим методом самогубства вони вважають перерізування судин на руках і мріють померти у ванні, наповненій кров`ю.
Інтерв`ю
Звісно, прочитавши таке, спокійним бути важко: пересихає в горлі, і накочуються сльози від жалю до цих дітей. У мене з`явилося бажання поспілкуватися з такими підлітками. Шукати їх довго не довелося і вмовляти на інтерв`ю також, але з умовою – заочно. Дівчина, з якою я домовився про інтерв`ю, не хотіла «світитися» перед фотоапаратом, тому моя розмова обмежилася телефоном. Набираю номер і розмовляю з дівчиною, яка уже понад рік зараховує себе до неформалів. Її відповіді дивують, бо часто просто не піддаються аналізу.
– Як тебе звати і скільки тобі років?
– Звати Надюша, мені п'ятнадцять років.
– Можна поставити тобі кілька запитань про емокідів?
– Я вас слухаю.
– Чому ти вибрала такий рух - це модно, тобі подобається вирізнятися чи щось інше?
– Скоріше за все, це вибір моєї душі... це моє життя...
– Хто може бути емокидом?
– Дуже емоційні люди....
– Але я чув, що ці люди перебувають в глибокій депресії.
– Ну і це також.
– А для чого вони собі ріжуть судини?
– Таким не займаюсь... Просто іноді буває дуже погано... і це спосіб забути про все.
– Тобто померти – це спосіб забути про все?
– Не завжди помирають. Можна відкачати..., Зупинити кровотечу.
– А ти собі різала судини? Чи бачила, що хтось різав собі судини?
– Собі не різла, а таке бачила.
– І що, тобі не страшно померти?
– Страшно... Але іноді... До речі, я мало з вікна не вискочила.
– Хто тебе втримав? Хто тобі не дав цього зробити?
– Мій улюблений... Я вже стояла на краю... і подумала про нього...
– А він де був?
– Далеко... в Польщі...
– Яка твоя заповітна мрія?
– Знайти свою половинку... І бути з нею до кінця життя...
– Що ти найбільше любиш в цьому світі?
– Любов. Я без неї жити не можу.
– Що ти боїшся понад усе?
– Залишитися самою....
– Як ставляться твої батьки до твого захоплення?
– Нормально.
– А вони знають, що емокіди ріжуть собі вени чи вистрибують з вікна?
– Ні.
– Тоді скажи, чи може нормальна людина робити боляче своїм близьким? Хіба тобі приємно робити боляче своїм батькам? Як їм, які вигодували тебе, буде стояти над твоєю домовиною?
– Вони будуть самі винні... Вони мене кожен день виводять із себе.
– А ти не намагалася їх полюбити?
– А вони мене?
– А ти вважаєш, що вони тебе не люблять?
– Я не знаю...
– Я думаю, що дуже люблять. Ось будуть у тебе діти - ти побачиш, як сильно любитимеш їх.
– Я ненавиджу маленьких дітей.
– Чому? Вони такі хороші? Добре, хочу задати тобі останнє запитання! Коли ти поріжеш собі судини і помреш, то чи знаєш, куди потрапить твоя душа?
– В пекло…
Після цих спокійно сказаних Надею слів в слухавці почулися короткі гудки. Очевидно, на таку тему Надюша говорити не схотіла.
Де коріння цих проблем?
Важко зробити однозначний висновок, з`ясовуючи, яка причина. Але, на мій погляд, сьогодні середньостатистична дитина максимально обділена увагою з боку батьків. Не секрет, що головною проблемою більшості сімей є сімейний бюджет, і його наповнення, а не виховання дітей. Батьки стараються забезпечити дитину всім, починаючи від сучасного одягу до останніх моделей мобільників і комп’ютерів, але ніяк не своєю увагою і л`юбовю. Крім того, вимоги в школі, вимоги в сім`ї змушують дитину бути їх виконавцем і таким чином не залишають місця для її творчості. Підлітки ж намагаються випробувати себе і знайти щось цікаве в тому чи в іншому середовищі. До того ж вони мають сильне бажання виокремитися серед інших і таким чином показати свою особливість. До цього варто додати засилля реклами «дорослих речей» в засобах масової інформації, масу кінофільмів із спотвореною уявою про сімейні стосунки, з яких діти навчаються бути подібними до їх кіногероїв. Плюс вільний доступ до Інтернету, звідки береться вся інформація щодо «прикольності» неформальних рухів.
А що до цього Церкві?
Не дивно, що сьогодні психологи Києва б`ють на сполох від засилля в київських школах таких субкультур, як готи, панки, хули і емо і намагаються зупинити поширення цього явища, але думаю, що адміністративними методами це зробити аж ніяк не вдасться. А що має робити церква? Як повинні християни реагувати на такі прояви в суспільстві? Звичайно, сьогодні ми не бачимо в наших цервах, щоб підлітки із сімей віруючих проявляли себе подібним способом. Але це не привід спокійно реагувати на те, що диявол викрадає дітей і ще не сформованій особі намагається нав’язати, що вона нікому тут не потрібна, що вихід із обставин – це різання судин або крок з вікна багатоповерхівки. Що повинна робити церква? Куди мають йти місіонери? В першу чергу, звернути увагу на можливості євангелізації дітей. А вони є. Це недільна школа, літні дитячі табори не тільки для дітей віруючих батьків, але й невіруючих. Дитинство – це найцінніший час в житті людини, коли в її серце, свідомість закладаються основи християнської науки. Якщо у вашій церкві ще немає цього служіння – говоріть про це і моліться, щоб Господь вислав працівників на ниву Його.
Ви скажете, а хіба це Його нива? Хіба ми повинні йти до цих дітей і намагатися проповідувати їм? Звичайно, церковна кафедра набагато зручніша, ніж підвали молодіжних неформальних угрупувань, а зосередженні і вдумливі обличчя віруючих набагато приємніше бачити ніж насмішкуваті і зневажливі погляди підлітків. Разом з тим, накази Ісуса Христа: «Оце посилаю Я вас, як овець між вовки» (Матвiя 10:16) і «Тож ідіть, і навчіть всі народи…» (Матвiя 28:19) не втратили і сьогодні своєї сили, а Його слова, сказані Отцеві в первосвященицькій молитві: «Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх» (Iвана 17:18), стосуються і нас, християн 21 століття.
Доки ви читали цю статтю
А тепер подумайте над цим. Якщо цю статтю ви прочитали за 10 хвилин, то за цей час в світі сталося таке: народилося 2552 людини і таким чином населення світу зросло на 1466 людей. В той же самий час померло 1086 людей, 23 з яких загинуло в аваріях, у воді потонуло – 7, отруїлося теж 7, було вчинено 17 самогубств і 11 насильницьких вбивств. У середньому за 10 хвилин в світі 318 чоловік захворіли на серцево-судинні захворювання, 138 – на онкохвороби, 21 – стали психічнохворими. Всього за цих 10 хвилин відбулося 812 шлюбів і з них 162 розлучення. За цей період зроблено 875 абортів і 48 чоловік були уражені СПІДом, 30 - туберкульозом…
Комментарий автора: Ця стаття була опублікована в газеті "Голос надії".
Прочитано 5175 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 4.5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проповеди : Знак-2 - брат Геннадий Вот уже на людях делают, пока на зэках, потом на всех.
Федеральная служба исполнения наказаний (ФСИН) России вплотную приступает к изучению возможности применения для осужденных электронных браслетов. Впервые их наденут в 2009 году на заключенных одной из колоний Воронежа. Общий срок испытаний - один год.
"Применение браслетов начнется в рамках совместного проекта ФСИН и Европейской комиссии - проекта ТАСИС - по развитию форм и методов психологического воздействия на преступников и контроля над их поведением. "В рамках этого проекта мы изучаем применение технических средств контроля", - сообщил руководитель правового управления ФСИН Олег Филимонов.
Он сказал, что пока браслеты будут использовать ограниченное число осужденных. За это время предстоит выяснить: каковы затраты на них, какой должна быть тактика реагирования сотрудников ФСИН на возникающие ситуации. Нужно также разработать возможности применения GPS-приемников и сотовых видов связи и, что немаловажно, посмотреть, какое влияние браслеты оказывают на психику человека, передает ИТАР-ТАСС.
В Москве в четверг была представлена первая прибывшая в рамках совместного проекта ФСИН и Евросоюза партия из 220 электронных браслетов. 73 из них позволяют использовать возможности спутникового слежения за человеком, а остальные 145 - обеспечить домашний контроль посредством стационарного или мобильного телефона.
Впрочем, несмотря на название, сам браслет выглядит скромно - как небольшая коробочка на пластиковом ремешке общим весом не тяжелее мужских часов среднего размера.
Представитель израильско-французской компании-производителя Эдуард Лещинский заметил, что испытание браслетов в России является "своеобразным вызовом", ведь жители страны славятся своей изобретательностью. Кроме того, станет ясно, как электроника работает в условиях российских морозов. В дальнейшем компания планирует открыть свое производство на территории России, чтобы использовать и возможности российской системы глобального позиционирования ГЛОНАСС (пока спутниковые браслеты ориентированы на систему GPS).
Ранее директор ФСИН Юрий Калинин сообщил, что в ближайшие несколько лет все категории российских заключенных будут носить электронные браслеты системы ГЛОНАСС, позволяющие следить за их передвижениями. Сейчас, по его словам, браслеты используются только в колониях-поселениях, но вскоре их внедрят и в колониях для опасных преступников.
Прибывшие в Россию браслеты имеют международный сертификат, а подаваемый ими радиосигнал слабее, чем у мобильного телефона. Самому "пользователю" в случае нарушения установленного режима - выхода из установленной территории местонахождения или, наоборот, приближения к местам, где ему запрещено быть (например, поблизости от школ, детских садов, злачных мест и т.д.) устройство подаст довольно громкий сигнал предупреждения.
В среднем, такие браслеты применяются на срок около полугода, хотя в ряде стран осужденные носят их по 25 лет. При этом технические возможности контроля не стоят на месте.
Так, уже разработано оборудование, позволяющее установить домашний контроль над потреблением алкоголя. Для этого помимо браслета нужно установить дома видеокамеру с системой распознания лица и трубочку-алкометр. По заранее заданному расписанию в течение дня по звонку человек должен подуть в трубочку. Такая мера разработана для водителей, которые были пойманы за вождение в нетрезвом состоянии.
Есть и системы голосового контроля футбольных фанатов, отлученных за хулиганство от посещений матчей на неопределенный срок.
